2018

Кінетична відео інсталяція
Відео. 5 металевих конструкцій з обертальним механізмом (2,5 - 4 m висоти). Відео проектори та програвачі

Мисливці виходять на полювання вдосвіта. Затемна займають зручні позиції на спеціально побудованих вежах та маскуються. Чекають, поки роз’ясниться і розвіється туман. Перші промені сонця, перші розриви в туманній пелені приносять перші здобичі.  На протилежному боці знаходиться потенційна жертва. Вона (не)здогадується, що вона жертва. Вона теж чекає, щоб туман розвіявся, для неї перші промені - це новий день, нова надія, новий страх… Cтрах на тваринному рівні, що оголяє нерв, та завдає болю. Страх розплющити очі, страх роздивитися деталі, відкритися для світла. Страх, непевність та повна фрустрація, що огортають свідомість, мов густий туман.

“90-ті” роки в контексті пострадянського простору вже стали свого роду мемом, умовним еталоном, до якого звертаються при потребі описати “темні часи”, часи кардинальних культурно-соціально-економічно-політичних змін і зсувів, часи, в яких поєднувалися водночас відчуття “безпросвіту” та (без)надійне очікування змін на краще. З іншого боку - 90-ті були нарешті “світлом в кінці тунелю”, яке виявилося зовсім інакшим, ніж багато хто очікував, променем, який спокушав, приваблював, засліплював й лякав водночас…

Звертаючись до “90-х”, як локального історичного феномену, я намагаюсь зконструювати/відчути/пережити ситуацію, в якій страх - це чи не найголовніша дійова особа, умовний мисливець, що затаївши подих, чекає розвіяння туману. Страх, що оголяє, робить безпорадним та незахищеним… Страх, що з одного боку притягує, а з іншого – від якого хочеться сховатися і втекти.